spacer.png, 0 kB
Надрукувати

 Причинок до мартирологи української церкви*


Стріча — документ історії


    В часі нашої розмови я довідався від В. Б., що в п’ятому бараці знаходиться о. протоігумен Климентій Шептицький. І було б доб­ре, сказав В. Б., щоб Ви могли стрінутись з ним. Тільки одно: до ньо­го нікого не пускають. Він не сам, з ним є кілька польських єписко­пів. Постарайтесь, може пощастить Вам дібратись до нього, - намагав В. Б. Я прирік, що як тільки дозволить можливість, я це зроблю. Того ж дня я з Німим і Стецем пішли перевірити, чи є яка-небудь можливість побачити о. Климентія. Біля бараку стояла вежа, на якій знаходився стражник, обходячи її довкруги. Треба було бистро про­бігти мабуть яких сто кроків, щоб увійти до нього. Відміривши оком простір, я з Німим, поглядами перекидаючись під стінами бараку, до­бігли до дверей і обережно увійшли до середини. День був похмурий, тому в бараці панував півсмерк. При одній прилягаючій до стіни причі стояла висока постать, обернена плечима до дверей. (Хоч я знав о. Климентія, то й без труду міг пізнати його). Я припав до його стіп і поцілував суху жилясту руку. (Моя довга борода цілковито змінила мене не до пізнання). Отець Климентій поблагословив мене і поцілу­вав в голову. Я спішно пригадав Львів і себе в тому часі, коли пра­цював у Генеральному Інституті Католицької Акції. Одного дня ме­не закликав до себе Кир Андрій і доручив листа, з котрим я мав пі­ти до о. Климентія, справа ген. Мирона Тарнавського і УГА, йшлося о певні матеріяли, котрі мав одержати від о. Климентія, зв’язані з виз­вольними змаганнями 30-тих років, це мали бути посмертні згадки ген. М. Т. Пригадуючи цей факт, о. Климентій, подумавши, кивнув голо­вою, що означало підтвердження. Він задав питання, відкіля прибув і що зі мною діялось. Я дуже коротко переказав все, що сталося. По закінченні оповідання Він запитав, що міг би для мене вчинити? Я по­дякував і відповів, що нашу групу, правдоподібно, повезуть до Поль­щі, може зазнаємо волі, і тому хотів би, щоб о. Климентій переказав про себе, про те, що зазнав на протязі свого хресного шляху! При­сівши на його причу, о. Климентій, перехрестившись, розпочав: «Сам Бог урятував Вас для інших цілей! Господь Вас благословляє, при цьому перстом поблагословив мене».


    «Мене припущенням Божим спіткав Його шлях»
, - уклонившись, продовжував: «Арешту мого доконали, коли вдруге з’явилися у Льво­ві, в моїй келії, в часі вечірньої молитви. Не дозволили навіть прибра­тись, лише наказали йти за ними. Їх було четверо, усі військовики. Вводили до військового возу і повезли, не знаю де. По привезенню впровадили до якоїсь пивниці і наказали сидіти. Наступного дня з’явилось кілька осіб і наказали йти, уживаючи «Ти», за ними. Того ж дня розпочався переслух, то було вночі» (О[тець] К[лиментій] додав, тільки двох братів отців урятували з цілої братії, це тому, що їх не було в манастирі, решта були заарештовані і вивезені до Москви, їх ждав шлях Господній). О[тець] К[лиментій] перейшов правдиве пекло, мусів просиджувати на брудній камінній підлозі. Знущанню не було кінця. «Мені закидали, - продовжував він, - немов би зрадив Церкву й продався Римові і став ворогом українського народу. Вимагали признати православіє. Жада­ли уявнити антирадянську організацію, до якої належав, що є найми­том імперіялізму і буржуазії і відступником». Коли жадання не скуткували, поставили умову, що коли зречеться з ворожої діяльности і оголосить свою відданість московському патріярхові, тоді позискає свободу і велике узнання, та що стане митрополитом Західньої Укра­їни. Слідство тягнулося дуже довго, мабуть понад півтора року. Оди­ноким щастям, до якого Господь долучив його душу - була молит­ва, якій всеціло, тілом і душею, о. Климентій віддавався. «Мені зав­жди, - говорив він, - снився св. апостол Йосафат, який, благослов­ляючи мене, молився. Я щоденно по днесь молюся до нього, а це що­раз більше утверджує мене у вірі, тому страждання далеко відбіга­ють від мене, бо ж духово чую, що не гідний я їх великого значення, це ж шлях Христа, а я, - по хвилі  він  понизив голос  і  сказав, - я марний негідний Його і не можу долучити себе до Його божествен­ного терпіння! В часі слідства мене часто били, називаючи при цьо­му продажною шкірою, зрадником, покриваючи матірною лайкою. Па­даючи на коліна, я благав Господа, щоб простив їм. Вони залишали мене на кілька днів, це ставало знаменням Господнім, Його рука спо­чивала на мені!» Перехрестившись, він додав: «Вибач їм, бо ж вони не знають, що чинять! Суд засудив мене на 25 років, пізніше я довідав­ся, що це була постанова «особово совещания». О[тець] К[лиментій] вимовляючи ро­сійські слова, свідчив, що добре знає російську мову. «Сидів я по ба­гатьох в'язницях, згадуючи Володимирську, Бутирську, Київську та ін­ші, відтак згадував про різні табори, в яких перебував. Перебував в Монголії, де приділили його до випасу свиней, враз із іншими духов­ними особами різних національностей». Зустрічав багато духовних осіб, котрих змушували до праць при каналах з нечистю - людським ка­лом, щоб понизити гідність і значення духовного стану. Супроти них була стосована обільжлива ругань, щоб ще більше завдати їм мораль­ного пониження, і цим до решти психічно зломати їхню духовну стій­кість. Але це стосовання не знайшло опертя, а навпаки, св. віра здо­бувала ще більшу стійкість у Господеві, вони ставали священомучениками, страдальниками за правду Божу! Цим закінчив о. Климентій свою сумну розповідь. «Я не нарікаю, - сказав він, - воля Божа при­значила мене, щоб пильнував повірену мені стадину во Христі, хай Господь має їх у своїй опіці».


    Друг Андрій Німий в часі розмови стояв біля дверей і нагля­дав, щоб у разі потреби можна було залишити барак. У відступі п’я­ти метрів від причі о. Климентія сиділо трьох в’язнів, котрі були з о. Климентієм в одному бараці. Перед відходом о. Климентій представив їх мені, пізнайте отців-єпископів, сказав. Це були польські єпископи. Схилившись, згідно зі звичаєм, я припав на коліно, і поцілував їхні руки. Один з єпископів, звертаючись очима, так сказав: «Його ексцеленція належить до Бога», кланяючись. Один з них сказав, що похо­дить зі Львова. По цій розмові я швидко залишив барак, щоб вдруге повернутися до О[тець] К[лиментій], бо ж Німий в тому часі нагло подав знак до відходу. На превеликий жаль я не міг пізнати їхніх імен, щоб пере­казати світові їхні страждання й муки.
Використавши нагоду, я вдруге зустрівся з О[тець] К[лиментій]. На превели­кий жаль розмова тривала дуже коротко, а це тому, що таборова сто­рожа міцно пильнувала бараки, і це викликувало сумне підозріння, що, мабуть, о. Климентія кати ніколи вже не випустять на волю. Отець Климентій просив повідомити кого-будь з манастирів, що він знахо­диться в цьому таборі, та що перебув тут мабуть 13 років. Загально оповідав, що дуже тяжко переніс слідство й знущання, без дозволу мати будь-яку переписку. Сказав, що українці помагають йому, та­кож шанують його і інші. «Я щодня молюся за Україну та за цілий світ», - говорив він, а також додав, що Господь наставив його бути слугою українського народу і його святої Церкви, а також осиротілої православної Церкви. О[тець] К[лиментій] оповідав, що таємно висвячував на свя­щеників в’язнів різних національностей, серед яких були і росіяни. На закінчення сказав: «Блаженний є той, хто перетерпів до кінця. Мене Кир Андрій поблагословив і переказав свою духову силу, щоб поучав і благословив кожного іменем Божим!» Це було останнє моє прощан­ня з ним, бо пізніше ніхто не міг його бачити. В часі своєї розповіді о. Климентій підніс праву руку і, показавши на палець, додав, що в то­му часі Кир Андрій, відмовляючи молитву, зняв свій перстень і нало­жив на його палець, кажучи: «Будь благословенним», назвавши о. Кли­ментія по імені. Під час слідства йому відібрали перстень, питаючи, хто йому його дав, і при цьому немилосердно били. «Та Господь і тим разом був зі мною», - говорив О[тець] К[лиментій].


    Оповідання о. Климентія до глибини порушило мене, і прига­дуючи ці хвилини, я психічно ставав іншою людиною. В моєму сер­ці залишився слід великого співчуття і болю. Наступила хвилина про­щання. Я спішно витягнув кусник паперу і виконав історичний малюнок-портрет, який буде для українського народу документом історії — живим свідоцтвом хресного шляху — страждань і муки, розтопта­ної московським катом волі українського народу. Припавши до стіп о. Климентія, я зі сльозами поцілував його покорчені спрацьовані дри­жачі руки, прохаючи благословення, щоб милостивий Господь влив у моє серце любов і силу, вести боротьбу за волю українського народу! Тричі поблагословивши, о. Климентій поцілував мене в голову та по­кірним кроком відпровадив мене до дверей. В моєму серці до сьогод­ні не вгасає пам’ять про нього, священомученика, який зазнав велитенського страждання, бо ж усе своє благочестиве життя о. Климен­тій віддав любові і службі Господеві та рідній Батьківщині!

Замітка: Висока постать о. Климентія з довгою білою бородою нагадувала біблійну постать пророка або апостола. Його бліде засох­ле лице було пооране глибокими зморшками, подібними до кори дерев. Дивлячись на нього, зауважувались глибоко запавші очі, які виражали великий сум, а рівночасно душевний спокій, котрий всеціло засту­пав йому молитвою час існування. О. Климентій - це священик-послужитель, мученик за віру і справу Божу. Син українського народу, якого московський диявол - комуністична влада - намагався пси­хічно й матеріяльно розтоптати, понизити його священну гідність. Та сила Божа не допустила до цього, а навпаки піднесла в ньому духову силу, ще більше утвердила стійкість, котру безбожний кат не був в стані зломати-розтоптати. Отець Климентій мав на собі дуже подер­тий коц, яким накривався, бо останню чув холод.

Епілог: В часі свого перебування в горішньо-уральській в’язни­ці, я безупинно пошукував серед в’язнів яких-будь слідів діянь духов­них осіб, і тих, які чинили що-небудь для добра народу й Господа. На підставі оповідання в’язнів, виникало, що О[тець] К[лиментій] також перебував в тамтешній в’язниці, про що свідчить опис його постаті і походжен­ня. «Високий чину ченця з великою білою бородою». Про нього пере­казують, що був апостолом. Віддавав усе для співтоваришів, а сам стра­шенно голодував. Цілий час, стоячи навколішках, віддавався молитві. Поучав і потішав, підносив духа в’язнів, а невірних навертав. Силою духа свого утверждав віру, служив прикладом, був стійким, зносив знущання й переслідування з молитовним спокоєм. Пізніше, перебу­ваючи у Володимирській в’язниці, я довідався від в’язнів-росіян, од­ним з яких був Володимир Нікістровський, поет-письменник, який свідчив, що коли пізнав святого (опис всеціло відповідає вище пода­ному описові), то став іншою людиною. «Він влив в моє серце спокій і молитву, дав пізнати любов і братерство, я став віруючим в Бога», - говорив він. «Моє страхіття стало легшим, бо ж він відчинив двері правди, а пізнавши, і я увірував у страшну муку Ісуса Христа, і то­ді, порівнюючи з собою, зрозумів, цю я - ніщо, убогий нуждар». Вида­не свідоцтво в’язнів литвинів на Кросній Персні, становили пункти в’язниці: високого росту, мав довгу білу бороду, походив зі Львова, з великої родини-роду. Кожного дня наставляв нас покоритися волі Бо­жій! Один з в’язнів називався Житоміс, другий Мітелікевічус. Дальші оповідання в’язнів: високого росту, мав довгу білу бороду, дуже ху­дий. Кожного з нас благословив і цілував в голову. Трактував усіх, різнородців, як своїх дітей. Помагав, робив, був приємний і дуже тер­пеливий. Безупинно молився. Вступався за всіх, і боронив їх, не доз­воляв нікого кривдити. Усі називали його апостолом, святим, від Бо­га, а переважно отцем. Інші називали його ангелом. В розмові був ла­гідний, духово помагав, багатьох лічив. Росіяни називали його батюшкой, отцом! Усі в’язні любили його і прив’язувалися до нього.

П[ост] С[кріптум]: 3 огляду на дуже короткий час моєї зустрічі, я не міг за­пам’ятати імен польських єпископів, лише те, що один з них зі Льво­ва. Мова була про польського нунція, котрий свого часу був разом з о. Климентієм. Коли перебував в таборах, багато навернув до віри. Знав добре російську мову.
П[ост] С[кріптум]. Тут мушу додати кілька слів: В часі мого короткого пере­бування в Акеї, що тривало бодай кілька днів, я спішно виконав сім портретів В. Барвінського, на котрих додав свій автограф. Повищі портрети відзначуються найвірнішою автентичністю, тому стають жи­вим документом історії, які яскраво підкреслюють нелюдську казнь, терпіння, хресний шлях українського народу, рівночасно стають доро­говказом, котрим український нарід силою свого призначення стане в ряди всенаціонального здвигу супроти кривавого ката — московської комуни.

Підпис нечіткий: Мистець-маляр, графік, різьбар. Бувший старшина, політв’язень. Пробув 10 років в біль­шовицькій в’язниці.
Відтворено з оригіналу в Саскатуні, 22 червня 1982 р.   Л. В.

 

* Цей спогад, записаний владикою Михаїлом Гринчишином, ЧНІ, був надрукований стараннями Українського Католицького Університету ім. Св. Климента Папи в Римі в: Світильник Істини. Джерела до історії Української Богословської Академії у Львові (1928-1929-1944), Том LIII, частина третя, ред. П.Синиця, Торонто-Чікаго 1983, С. 471-475. 

 
< Попередня   Наступна >
spacer.png, 0 kB
spacer.png, 0 kB
 
© Монахи Студійського Уставу УГКЦ, 2007
download joomla modules download joomla modules