Єрм. Методій (Микола Костюк), 20.ХІІ.1953 – †18.ХІІ.2008
Некролог

Єрм. Методій (Микола Костюк), студит

Настоятель Крестопроісхожденського монастиря

Студійського Уставу УГКЦ

у Підкамені

(20.ХІІ.1953 – †18.ХІІ.2008)

 

Некролог

Єромонах Методій (в миру Микола Костюк) народився 20 грудня 1953 року в с. Шарпанці Сокальського району Львівської області. Батько Ярослав, родом зі Сокальщини, працював дільничим у селі, а мати Анеля, з Полтавщини, – вчителькою. Микола був єдиною дитиною в сім’ї.

Незабаром після народження дитини сім’я Костюків переїхала до с. Скоморохи, що на Сокальщині, де пройшло дитинство Миколи. У своїх спогадах єромонах Методій досить тепло згадує цей період життя: «Село Скоморохи є все-таки моя батьківщина. Околиця досить мальовнича, то над Бугом. Ми жили трошки за селом, так що за моєю хатою зразу було поле, потім ліс. З одного боку була наша сільська церква, церква Вознесіння, а з другого боку недалеко – церква Чесного Хреста, в с. Стенятин, а в с. Свитязів – церква Покрови Божої Матері. І от як згадую дитячі роки, то те, що на Великдень дзвони дзвонили в усіх трьох церквах».

Зі спогадів о. Методія дізнаємося, що усе його дитинство було часом пізнання Бога, яскравих і видимих слідів Його присутності в людському житті. Про це свідчить один епізод. «Я собі пам’ятаю, – розповідав отець Методій, – як я мав десь 5-6 років, перший раз був у церкві і було мировання (я тепер собі щойно розумію, що значить наш обряд і кожне слово в нашому обряді), і я приступив до мировання, священик мирував, а паламар давав лозу кожному, вербу давав у руки посвячену. І той священик до кожного говорив, як то традиційно є: «Христос посеред нас». Я ще дитина був і так то сприйняв «Христос посеред нас»: глянув на людей, вірніше, на образи, я то розумів... Думаю: де ж він посеред нас? А потім думаю: така товпа людей, значить, він в товпі, в народі. Так я собі то пояснив і заспокоївся, по-дитячому, відійшов. Але оте питання – де Христос? де Він? – воно збудилося в той момент, коли священик сказав «Христос посеред нас», а я задумався: «А де ж Він?» А потім, вже в міру того, як дозрівав, підростав, те питання знову в душі десь там звучало: «Ну де ж Він, той Христос?» І я знов пояснював собі: десь там на небі, потім вже почав собі пояснювати. А потім ще інакше, а потім ще інакше... А потім дійсно вже дійшло до того, що я вже почав відповідати собі як віруюча людина, де Христос, що таке Бог і так дальше...» Коли Миколі сповнилося 15 років, він за порадою матері пішов вчитися до Львова у фельдшерську школу. «Я поїхав до Львова з великою радістю, – згадував отець Методій, – не тому, що я пішов вчитися, але тому, що я собі думав: тепер вже до церкви буду ходити скільки можна». У Львові він ближче знайомиться з греко-католицьким підпіллям, яке тоді зосереджувалося, між іншим, при львівському римо-католицькому катедральному соборі. Під час навчання у школі, зустрічаючись із різними представниками як духовенства, так і мирян, молодий Микола Костюк вирішує стати священиком і починає підпільно вивчати богослов’я. Та в 1973 році, через військову службу, він був змушений його перервати. Повернувшись з війська, хлопець і далі контактує з підпіллям та в 1977 році вступає до новіціату отців редемптористів, яким тоді керував отець Лемішка. «Отець Лемішка був такий як батько, як дідусь. З ним можна було про все поговорити, пожартувати», – згадував отець Методій.

20 березня 1988 року, після відповідної богословської формації та нелегких випробувань, Микола Костюк був висвячений на священика в одному з помешкань в м. Коломиї. Свячення здійснив Преосвященний Владика Софрон Дмитерко. «Коли я став священиком, я абсолютно заспокоївся: все було вже вирішено в житті, тепер я вже міг просто вмирати, мені вже було все абсолютно байдуже. Радість була надзвичайно великою, я не вмію передати. Кожний день – то було щастя. Я не опускав ні Часослова, ні інших молитов. Ходив на роботу, працював, життя було як було. Може, трошки складніше стало, треба було більше молитися: Службу Божу все правити, Часослов відчитувати вже був обов'язок. Але то приносило велику радість і полегшу духовну. Я до всіх усміхався, ні з ким не сварився, все стало на свої місця». Ці слова єромонаха Методія виразно, яскраво і досить щиро віддзеркалюють правдивість його священичого покликання.

Кінець 80-х років подавав для Греко-Католицької Церкви в підпіллі обнадійливі сигнали того, що скоро настануть часи свободи. Так і сталося. Однак потрібно було докласти немало зусиль, аби для Церкви в Україні могла розпочатися нова доба. Отець Микола Костюк активно включився в рух за відстоювання права українських греко-католиків на свою Церкву, – в 1989 році він брав участь в акції на Арбаті, – а опісля, на початку 90-х розпочав ревне священиче служіння на парохії Успення Пресвятої Богородиці в Стрию. Там він служив доти, доки не вирішив вступити до студитської монашої спільноти, яка після епохи переслідувань щойно розпочинала жити в нових умовах. Сталося це 27 липня 1994 року. Пройшовши початкову монашу формацію у Свято-Успенській Унівській Лаврі, 14 січня 1997 року, на свято св. Василія Великого, о. Микола Костюк склав вічні обіти (Малий Ангельський Образ), прийнявши ім’я Методій.

На початку 90-х років усі монастирі лежали в руїнах й потребували відновлення. Єромонах Методій з ревністю взявся за цю важку працю. З 1998 року він стає настоятелем новоствореного Крестопроісходженського монастиря Студійського Уставу у Підкамені. Тогочасне румовище колишнього домініканського монастиря було настільки великим, що сподівання коли-будь його відбудувати здавалося чимось нездійсненним. «Побачивши руїни монастиря, ми зрозуміли, що людськими силами відродити обитель неможливо, – часто згадував о. Методій. – Та самі обставини спонукали нас повністю віддатися Божій опіці. Найперше розібрали замурований вхід в’їзної брами. Це стало своєрідним символом: святиня знову відчинилася для людей». Поступово, завдяки щоденній праці і молитві отця Методія, стали відновлюватися монастирські мури, оживати у розписах церкви, сповнюючи нас надією на його цілковите відродження монастиря.

Та прийшов час, коли Господь зволив покликати отця Методія до себе. Дивно, але сталося це 18 грудня 2008 року, напередодні свята Миколая Мирликійського, тобто за 2 дні до 55-літнього ювілею отця, через що цей його відхід здається мовби своєрідним Господнім подарунком йому за його праведні труди.

Єромонах Методій не залишив письмового заповіту. Особливим його видимим заповітом є Крестопроісходженський монастир у Підкамені, відновленню якого отець посвятив своє життя. Нехай його молитви перед Всевишнім допоможуть до кінця завершити діло, яке він розпочав! А для цього потрібно передовсім віри, запаленої сильним людським оптимізмом. В одному зі своїх інтерв’ю від 15 квітня 2001 року отець Методій, говорячи про віру, сказав: «Коли людина дуже щиро вірить, думаю, вона є непереможна. Може, в тім якраз є цінність віри. І, може, навіть того в сучасному суспільстві дуже бракує: коли бракує віри, тоді наступає опідлення людей. Бо чистота не має на чому оперитися, а людина, яка направду вірить, має твердий ґрунт під ногами і її вже ніщо не може похитнути – вона просто має на чому опертися, вона знає для чого вона терпить, знає, що їй за те буде. І не так просто: а, бо буде мені в раю ліпше. Ні! Вона просто любить і терпить задля тої любові до Ісуса Христа, і вже навіть не думає про ту нагороду, бо любов то вже є нагорода».

Упокой, Господи, з праведними душу раба Твого, брата нашого Методія!

 

 

 

 

 


 

У написанні Некрологу використано матеріали Архіву Інституту Історії Церкви:

Інтерв’ю з о. Миколою Костюком від 12.02.1993, м. Стрий, інтерв’юер: Ґудзяк Б., розшифрувач: Проців Л., фондовий номер касет: № 539, 540, 541, 542, 543, 544а; шифр справи: П-1-1-358.

Інтерв’ю з о. Методієм (Миколою Костюком), студитом від 15. 04. 2001, смт. Підкамінь, інтерв'юер: Кіндратишин О. (брат Онуфрій), розшифровувач: Проців Л., фондовий номер касет: № 2134, 2135, 2136; шифр справи: Т-1-1-2.

Постуляційний Центр Монастирів Студійського Уставу УГКЦ висловлює щиру вдячність керівництву Інституту за надання матеріалів.